ПРЕДТЕ́ЧА, і, ч. і ж., книжн., уроч., заст.

1. Особа, що своєю діяльністю підготувала шлях, умови для діяльності інших; попередник. Геній находить готовий матеріал до творчості своєї, він уміє брати повними жменями з того, що предтечі, що попередні і сучасні нагромадили, зібрали… (У. Кравч., Вибр., 1958, 274); Можна сміливо сказати, що предтечами людей, які поклали уперш підвалини українського народного театру, предтечами Кропивницького, Саксаганського, Заньковецькоїї, Садовського, — були: великий Щепкін, Карпо Соленик, якого називали українським Щепкіним, і Семен Артемовський (Рильський, III, 1956, 357); // Передвісник чого-небудь. Поет [Т. Г. Шевченко] бачив завтрашній день без кріпаччини, передчував «сім’ ю вольну, нову», був ясновидцем відродження, предтечею грядущої революційної бурі (Літ. Укр., 30.V 1964, 2).

2. перен. Явище, подія, що підготували грунт, умови для наступних явищ, подій або передують іншим явищам, подіям. Городництво, що його, мабуть, не знали азіатські варвари нижчого ступеня, з’явилося у них не пізніше середнього ступеня, як предтеча рільництва (Енгельс, Походж. сім’ї.., 1948, 125); Предтечею цунамі може бути і виверження вулкану (Веч. Київ, 25.IX 1969, 4); Міф, легенда, притча — пращури й предтечі сучасного роману, повісті, новели (Літ. Укр., 12.XI 1968, 3).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 531.