ПРЕД’ЯВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ПРЕД’ЯВИ́ТИ, явлю́, я́виш; мн. пред’я́влять; док., перех., книжн.

1. Показувати якийсь документ (звичайно на підтвердження чого-небудь). Вартовий глянув на його документ з печаткою Генштабу і пропустив у скрипучу хвіртку, зовсім ніби й не здивувавшись, що цивільна людина пред’являє військове посвідчення (Голов., Тополя.., 1965, 23); — Пред’явіть документи. — А ти хто такий? — прикидаючись незнайком, запитав Дорош (Тют., Вир, 1964, 117); Вони [партизани] пред’явили підроблені документи про те, що лікарню немовби треба звільнити, щоб дати, місце хворим фашистським солдатам і командирам… (Сміл., Сашко, 1957, 177).

2. Заявляти претензії, ставити які-небудь вимоги стосовно когось, чогось. Усі вимоги, які партія й народ пред’являли й пред’являють нашим письменникам старшим, повною мірою стосуються також і вас, молодих письменників (Тич., III, 1957, 461); Народи світу пред’являють суворий рахунок імперіалізму, з вини якого лишаються нерозв’язаними корінні проблеми, які гостро стоять перед людством і які воно могло б розв’язати вже сьогодні (Наука.., 11, 1969, 2); Нові літаки відповідають усім високим вимогам, які пред’являють до сучасних пасажирських повітряних кораблів (Веч. Київ, 12.VII 1957, 4); * Образно. [Норма:] Ти сприймав життя як подарунок долі: подарунок, що ні до чого не зобов’язує. Коли ж те саме життя пред’явило тобі рахунок, ти, наче зловмисний неплатник, утік до Європи (Галан, І, 1960, 445); // у сполуч. із сл. право. Вимагати визнання своїх прав на що-небудь. Коли зросла могутність Союзу РСР, радянський уряд пред’явив права українського народу на возз’єднання всіх його земель в єдиній державі (Рад. Укр., 17.IX 1949, 2)

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 531.