ПРАЦЮ́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до працюва́ти.

Крізь суцільне стугоніння чути, як розмірено, з нещадною невтомністю працюючих верстатів, б’ють німецькі самоходи (Гончар, III, 1959, 365); Стояло лише прозоре гудіння працюючих на яблуневому цвіті бджіл (Ю. Янов., II, 1954, 117); // у знач. прикм. Вона вже всею душею віддалася й собі праці, щоб розбудити море працюючого жіноцтва (Еллан, II, 1958, 9); // у знач. ім. Працю́ючий, чого, ч. Той, хто трудиться; працівник. Він думи плакав Нашими сльозами! Одним працюючим складав Сумливі гами (Ю. Янов., V, 1959, 67); В змаганні за комуністичну працю уже тепер бере участь кожен другий працюючий, величезна кількість цехів, відділів, змін і дільниць (Ком. Укр., 9, 1965, 30).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 522.