ПРА́ПОРЩИК, а, ч.

1. У царській армії — молодший офіцерський чин, а також особа, що мала цей чин. Прапорщик, що пристав до нас, жене теж вперед (Вас., Незібр. тв., 1941, 210); Служив він з п’ятнадцятого року, після школи прапорщиків, офіцером на фронті (Головко, II, 1957, 472); До Гернів вчащало багато знайомих, від старих відставних генералів до молоденьких прапорщиків, які тільки-тільки закінчили юнкерську школу (Тулуб, В степу.., 1964, 418).

2. З 1972 р. — звання в Радянській Армії, проміжне між старшинським і офіцерським, а також особа (надстроковик), що має це звання.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 517.