ПРАКТИКУ́ЮЧИЙ, а, е.

1. Дієпр. акт. теп. ч. до практикува́ти 1, 3.

2. у знач. прикм., заст. Який займається практикою (у 5 знач.). Практикуючий хлопець кинувся з валком, пасочком мокрого паперу й щіткою (Фр., VI, 1951, 254); Практикуючий лікар.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 514.