ПРА́ДІДІВ, дова, дове. Прикм. до пра́дід; належний прадідові. Голос прадідів був урочистий і потойбічний, вони [прадід з Данилком] пішли од моря й заглибилися в степ (Ю. Янов., І, 1954, 263); Уклін тобі, скелястий берег моря, Курган Малахів — прадідова тінь! (Нагн., Вибр., 1957, 32).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 511.