Про УКРЛІТ.ORG

правити

ПРА́ВИТИ1, влю, виш; мн. пра́влять; недок.

1. перех. і неперех., ким, чим, рідко що. Здійснювати верховну владу над ким-, чим-небудь; керувати, володарювати. А може й сам на небеси Смієшся, батечку, над нами Та може радишся з панами, Як править миром! (Шевч., II, 1963, 253); Ласкава пані Катерина Росію правила. Бенкет Змінявсь бенкетом (Рильський, II, 1956, 126); Старий цар умер, а зосталося два брати. Старшому ж не можна було чомусь царством правити (Мирний, І, 1949, 215); // Керувати, розпоряджатися ким-, чим-небудь. Лісовик довгобородий Лісовим масивом правив, Доглядав ретельно лісу (Перв., З глибини, 1956, 33); * Образно. Неволя й досі править в сій країні! (Л. Укр., І, 1951, 71).

2. перех. і неперех., ким, чим, рідко кого, що і без додатка. Спрямовувати рух кого-, чого-небудь. Який же то козак править човном? (Вовчок, І, 1955, 92); Кожної хвилини фаетон міг перекинутись. Але вміло правила кіньми Софія (Шиян, Гроза.., 1956, 24); Хурман вперто правив коней понад залізницею (Кучер, Зол. руки, 1948, 177); Я ж не прошений-таки, Спритно виліз на санки, Попросив у брата віжки, Бо я править вмію трішки (Стельмах, Живі огні, 1954, 8).

3. неперех. Прямувати куди-небудь. Максим правив до галяви (Стельмах, І, 1962, 217); // перен. Мати якісь наміри. — Кортить мені довідатися, куди він править. — Та нікуди! (Загреб., Диво, 1968, 146).

◊ Пра́вити путь — постійно рухатися в певному напрямку.

4. перех. Доставляти щось куди-небудь. Так і не дав моторки, сказав, що правитиме нею огірки на перевалку (Гончар, Новели, 1954, 138).

5. перех. Справляти, чинити, учиняти що-небудь. Справді, чудні та небувалі се розбійники уявилися і чудний і небувалий вони теж розбій правили (Вовчок, І, 1955, 358); І, п’яні долею ясною, Бенкети правлять багачі (Черн., Поезії, 1959, 73).

◊ Посиде́ньки пра́вити — марнувати час у бездіяльному сидінні й балаканині. — Нема часу по хатах посиденьки правити. Швидше відпускай чоловіка (Стельмах, II, 1962, 172); Супере́чки пра́вити — сперечатися тривалий час. [Марія:] Що ж це вони, справді, цілий ранок суперечки правлять. Пора вже вирішувати щось (Лев., Марія, 1953, 48).

6. перех. і без додатка. Здійснювати обряди (найчастіше культові: молебень, тризну, панахиду і т. ін.). Руїну слави Рим пропиває. Тризну править По Сціпіонах (Шевч., II, 1963, 291); О. Нестор правив утреню дуже помалу (Фр., VII, 1951, 44); Біля ями на землю опустили мари. Знову правив піп і співала півча (Головко, II, 1957, 339).

7. неперех., за що, чим. Виконувати якесь призначення, бути придатним для чогось. Зайшли в Саїдів кабінет, що разом і за світлицю і за спочивальню правив йому (Ле, Міжгір’я, 1953, 135); Ратушна площа, як центр середньовічного Талліна, спочатку правила за ринкову площу (Наука.., 11, 1967, 54); // Мати здатність служити чим-небудь. Вона, та література [російська], може правити гідним зразком високомистецької реалістичної літератури (Укр. літ. критика.., 1959, 251); // за що. Ставати чим-небудь. Може воно колись і правда була, а тепер за брехню править (Номис, 1864, № 6859); // за кого, ким. Виконувати певні обов’язки кого-небудь, бути кимось. В артілі «Нове життя» за голову правив Іван Петрович Клен (Вишня, І, 1956, 411); Одразу відчулося, що цей найбагатший на всю околицю парубок править тут верховодою (Минко, Моя Минківка, 1962, 128).

ПРА́ВИТИ2, влю, виш; мн. пра́влять; недок.

1. перех., про кого — що і без додатка. Говорити, здебільшого повторюючи ту саму думку, наполягаючи на чомусь; повторювати думку, що склалася про когось. Народ тільки про те й править, що про волю та що землю панську давайте ділити (Коп., Навколо полум’я, 1961, 8); Про того ж таки Чайченка правили, що, може, такий він, що й поглядом дівчат побиває (Вовчок, І, 1955,189); // Продовжувати розповідь. Йоганна дивиться просто в вічі Марції, але та спокійно править далі (Л. Укр., III, 1952, 179); // Говорити таке, що не зовсім відповідає дійсності або повністю суперечить їй. — Чую, що й коло пана маршалка заскакують, пані маршалковій компліменти правлять (Фр., VII, 1951, 268); Знає він, що цар в світлиці Точить, править небилиці (Перв., Казка.., 1958, 61).

◊ Ду́ба сма́леного пра́вити див. дуб; Пра́вити своє́ (своє́ї) — настійливо дотримуватися тієї самої думки в розмові. Хоч як Платон умовляв її, малюючи звабливі картини міського життя, Галина правила своє (Зар., На.. світі, 1967, 66); — Одне діло робити, приміром, у затишку, у котловані, інше діло мерзнути під вітром, — правив своєї Тугай (Коцюба, Нові береги, 1959, 115); Пра́вити тереве́ні (тереве́ні-ве́ні) — марнувати час у пустопорожній балаканині. Їм [жінкам] хоч цілий день, зібравшись у кучу, теревені правити, а що мужики їх та діти без обіда, так то їм і дарма (Кв.-Осн., II, 1956, 173); Тут треба щось робити, а не теревені-вені правити… (Коцюб., І, 1955, 113); [Хуса:] Так от: доволі теревені править, іди, переодягнись, — бо гості будуть (Л. Укр., III, 1952, 166).

2. перех., чого, що. Вимагати з кого-небудь щось (здебільшого податок, борг і т. ін.). Нехай собака у дядька служить, а у дядини плату править (Укр.. присл.., 1963, 88); — Чого стоїте? Ходімо разом! — гукають перші. — Куди? — Та до пана ж. Волі правити (Мирний, IV, 1955, 186); // Встановлювати ціну на щось. — Не проторгуйся лише, прав достойну ціну (Гончар, Тронка, 1963, 257); Що ж, коні в нього добрі, довезуть. Фурман править ціну (Стельмах, І, 1962, 172).

ПРА́ВИТИ3, влю, виш; мн. пра́влять; недок., перех.

1. Ліквідувати несправності; виправляти. Де у землянці батько, сивий лісоруб, Повстанців жде з походу, править зброю (Стельмах, V, 1963, 110); // Виявляти й усувати помилки у друкованому чи писемному тексті. Жак правив і редагував Галині переклади (Смолич, Світанок.., 1953, 323); Наталя Василівна.. сіла за стіл готуватись до завтрашніх уроків і правити зошити (Коп., Вибр., 1948, 181).

2. Випрямляти. — Я ж казала, що йому роги баранам править, а не колгоспом керувать (Кучер, Трудна любов, 1960, 315).

◊ Туди́ (там), де ко́зам ро́ги пра́влять див. коза́.

3. Гострити що-небудь (ніж, бритву і т. ін.) за допомогою ременя, бруска і т. ін. Він.. розмовляв з Василем.., який правив бритву в кухні (Томч., Готель.., 1960, 154).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 504.

вгору