ПРАВДИ́ВО. Присл. до правди́вий. Ти зрадієш; і розкажеш Дитині правдиво Про панича лукавого (Шевч., II, 1963, 219); Нудьга нам байку утворила, Непевні фарби кинув час, І ми повірили правдиво В диво… (Олесь, Вибр., 1958, 246); А ми… сприйняли це, як належне, і корилися юнакові, як малі діти, чи, правдивіше, як хворі (Коз., Гарячі руки, 1960, 18).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 499.