ПРАБА́ТЬКІВСЬКИЙ, а, е. Прикм. до прабатьки́. Він затис в долоні колос, Наче важить у руці. Принесе його додому, У прабатьківське село (Дмит., Добрі сусіди, 1951, 16); // Належний прабатькам. Овідій, я живу край берегів смутних, Що ларів їм своїх прабатьківських, старих Ти в давні дні приніс і попіл свій зоставив (Зеров, Вибр., 1966, 390).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 497.