ПО-СИНІ́ВСЬКОМУ, присл. Як син, подібно до сина. Поетові не забути Волині свого дитинства, але йому втричі ближча, дорожча, рідніша вона нинішня, він по-синівському радіє, що «…на загоєних руїнах стоять нові володарі, герої праці, трударі» (Вітч., 10, 1965, 183); Устима Сидоровича не можна було не любити і не поважати; його любили всі в районі; з першої зустрічі, довірливо, по-синівському полюбив його і Чумак (Збан., Переджнив’я, 1960, 132); Я руку їй потис, і матір’ю назвав, І по-синівському в уста поцілував (Вирган, В розп. літа, 1959, 178).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 323.