ПО-ЛЮ́ДСЬКОМУ, присл.

1. Як належить, як подобає людині; достойно, добре. [Кармелиха:] Пам’ятаєш, як уперше ти вернувся з Сибіру, казав; «Кину все, буду жити по-людському»! (Вас., III, 1960, 237); [Андрій:] Саме тому, що у нас лише одне-однісіньке життя, треба прожити його по-людському (Галан, І, 1960, 433); // Виражаючи приязнь, доброзичливість; людяно. Сагайда нагнувся до його впалої колючої щоки, і вони якось особливо по-людському, урочисто тричі поцілувались (Гончар, III, 1959, 50); // розм. Як слід, так, як треба. — Пристав до цього.. [Шевченка] дядьку [дядька] з старих солдат! Хай навчить його марширувати по-людському (Тулуб, В степу.., 1964, 108).

2. Як людина, подібно до людини. Вітер завивав десь у стодолі, по-людському стогнав (Томч., Жменяки, 1964, 293).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 106.