ПО-БО́ЖОМУ, присл.

1. заст. Присл. до бо́жий. Вони тільки знали, що там [у псалтирі] написано все по-божому (Н.-Лев., II, 1956, 171).

2. розм. Як годиться, як слід; добре. — Весілля першого дня — ото тільки весілля!.. Все якось по-божому: весело, гарно, неначе веснянок дівчата грають (Н.-Лев., VI, 1966, 346); Діла сьогодні у Кузьми йшли по-божому (Стельмах, II, 1962, 303); // Чесно, справедливо, без кривди. Хто вік по-божому прожив, Нікому зла і кривди не чинив, Того до смерті будуть поважати 1 добрим словом поминати (Гл., Вибр., 1951, 104); Замісто щоб хазяйнувати по-божому, він.. почав давати на процент та на відробітки гроші, почав притискати людей… (Гр., II, 1963, 334); Олександр знову прочитав приговор, і ще дужче сколихнулися селянські голови й голоси. — Оце по-людському і по-божому… — Коли ж будемо землю ділити? (Стельмах, І, 1962, 627).

3. розм. Потроху, не дуже багато. Крав він по-божому, якийсь фунт-два на пудові, не більше (Стельмах, І, 1962, 122).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 622.