ПОЇ́ННЯ, я, с. Дія за знач. пої́ти. Прості вони [обов’язки Данька]: вранці мусиш наварити каші, в пору поїння отари — натягати води (Гончар, Таврія, 1952, 188); Селу вигідно мати власні «теплиці» — чи то для поїння худоби зимою, чи для прання білизни (Вільде, Сестри… 1958, 42).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 832.