ПОЇ́ЛЬНИК, а, ч.

1. розм. Той, хто поїть, годує, утримує кого-небудь. Поїльник і годувальник наш.

2. Невеликий чайник з напівзакритим верхом для напування лежачих хворих. Тяжкохворим пити дають із спеціальних поїльників (Заг. догляд за хворими, 1957, 61).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 832.