ПОЩУ́ЛИТИ, лю, лиш, док., перех., рідко. Щулити якийсь час. Гнат помовчав, пощулив очі, посвистів крізь зуби (Тют., Вир, 1964, 116).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 493.