ПОЩАСТИ́ТИСЯ, и́ться, док., безос., кому, рідко. Те саме, що пощасти́ти. Торік повертався я з Деркачівського ярмарку, і так мені тим разом пощастилося, що я і своє добро спродав, і покупив, що мені треба, поцінно (Вовчок, VI, 1956, 292); Тепер бігай із тою табличкою доти, аж доки не пощаститься спіймати другого такого (Март., Тв., 1954, 459).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 492.