Про УКРЛІТ.ORG

пощастити

ПОЩАСТИ́ТИ, и́ть, док., безос., кому. Успішно здійснитися (про щось очікуване, задумане). На покрову повернув Прокіп. Йшла чутка, що йому не пощастило. Зразу не міг найнятися, бо народу найшло більше, ніж треба, і ціни впали (Коцюб., II, 1955, 29); — Однак мені все ж шалено пощастило, що я застав дома вас! (Коз., Листи.., 1967, 178); // з інфін. Успішно здійснити якийсь намір. — Нарешті нам пощастило зустріти здобич (Ю. Янов., II, 1958, 153); Того вечора мені пощастило поговорити з деякими кореспондентами (Кучер, Чорноморці, 1956, 336); // з інфін. Випасти (про щасливу нагоду). За юних років мені пощастило слухати кобзаря Михайла Кравченка (Рильський, IX, 1962, 202).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 492.

вгору