ПОШТА́РИК, а, ч. Зменш.-пестл. до пошта́р. Підвела голову — Михайло Петрович коло мене стоїть. — Ну, поштарики мої, живі? — питає (Ів., Таємниця, 1959, 69).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 488.