ПОШТА́Р, я́, ч.

1. Особа (здебільшого службовець пошти), яка розносить кореспонденцію адресатам. Черниш саме готував своїх новаків, коли батальйонний поштар Олег Чубарик приніс йому листа (Гончар, III, 1959, 342); Приніс поштар до нас листа (Мур., Піонер. слово, 1951, 83).

2. заст. Службовець, який супроводжує пошту. І день, і ніч поштар не спить, Боїться сумку загубить; Бо зна, що бережно листи До міста треба довезти (Щог., Поезії, 1958, 179).

3. розм. Те саме, що Пошто́вий го́луб (див. пошто́вий). Найважливіша особливість поштарів — здатність швидко повертатися додому, куди б їх не завезли (Знання.., 8, 1970, 13).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 488.