ПОШМАТО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до пошматува́ти. Пан глянув на блідий видочок хлопчини, на його одежу пошматовану й сягнув у кишеню (Коцюб., І, 1955, 130); Кого поховають товариші в братських могилах, кого птахи поклюють по чужих болотах, хто пошматований розлетиться впрах на гігантських фугасах (Довж., І, 1958, 356); Шістнадцяте століття і початок сімнадцятого — великий час в історії українського народу. Землі його були пошматовані державними кордонами (Наука.., 1, 1970, 15); [Микита:] Що з того, що я багатий, коли серце моє пошматоване гірш старцевої одежі?.. (Кроп., І, 1958, 77); // пошмато́вано, безос. присудк. сл. Дуже добре розуміє [Юля].., чому не пошматовано її спини батогами (Тют., Вир, 1964, 448).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 486.