ПОШКОДУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док.

1. перех. Пожаліти кого-, що-небудь, відчути жалощі до когось, чогось. — Легше… легшенько, дочко, — обізвався він. — Не налягай так на ноги!..Аби надвечір до міста добрести. Пошкодуй моїх ніг старих (Мирний, III, 1954, 67); [Полковник:] Ворог ніколи не дріма і при знагоді ніколи він тебе не пошкодує (Кроп., V, 1959, 479).

2. неперех., за ким — чим, за що, об чому, об чім і без додатка. Відчути жаль за ким-небудь або каяття з приводу чогось. Коли б вона була виїхала відсіля, може, ніхто і не згадав би її, не пошкодував би за нею (Гур., Новели, 1951, 88); Гніздечко знайшли, зруйнували, а потім самі ж і пошкодували за свій вчинок (Гончар, Тронка, 1963, 157); Швидко вже об тім ти пошкодуєш, тільки буде пізно (Гонч., Вибр., 1959, 209); Одинока дівчина в селі, Марія Решетар, згодилася вийти заміж за Андрія. Але після.. вона пошкодувала (Томч., Закарп. опов., 1953, 31); Марія пошкодувала, що не принесла дітям хоч якийсь окраєць від зайця (Стельмах, І, 1962, 515).

Не пошкоду́єш (не пошкоду́єте) — не будеш (не будете) жалкувати, каятися. — Візьміть мене, не пошкодуєте. Я вам золото знайду в тайзі… (Донч., II, 1956, 21).

3. перех. і з інфін. Не хотіти віддати, втратити що-небудь, ввести себе у видатки. Онися подивилась, що паска дуже здорова, й пошкодувала оддавати старцям (Н.-Лев., III, 1956, 205); Пошкодував заводчик скоби назовні вмурувати, себе у видатки загнати, — щоби робоча людина не могла вільним, чистим повітрям нагору ходити (Вол., Наддн. висоти, 1953, 17).

Не пошкодува́ти чого — дати, вкласти щось у достатній кількості, зробити витрати. Голубці, хоч тітка Клавда не пошкодувала до них ні м’яса, ні приправи, вже не смакували гостям (Вільде, Сестри.., 1958, 194); Нічого не пошкодувало село для знатної доярки (Дмит., Наречена, 1959, 198); Не пошкодува́ти життя́ (голови́) за кого — що — битися, боротися до кінця, захищаючи кого-, що-небудь. Федя співає про героя-моряка, який не пошкодував свого життя за велике народне щастя (Ткач, Жди.., 1959, 56); Чубенко за свого й голови не пошкодує (Ю. Янов., II, 1958, 212); Не пошкодува́ти сил — старанно попрацювати, докласти багато зусиль для виконання чого-небудь. Трудящі України не пошкодують сил, щоб процвітала й міцніла наша Батьківщина (Ком. Укр., 5, 1967, 11); Не пошкодува́ти фарб — барвисто змалювати, описати кого-, що-небудь. Автор не пошкодував у тому творі натуральних фарб (Еллан, II, 1958, 190).

4. неперех., кому, чому, рідко. Завдати шкоди кому-, чому-небудь. Не турбуйся, голубко, я обережний — і ні собі, ні справі не пошкодую (Коцюб., III, 1956, 152).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 485.