ПО́ШЕСТЬ, і, ж.

1. Масове заразне захворювання людей або тварин. На людей пішла пошесть: трясці, пропасниці… (Мирний, III, 1954, 7); Худібка в пошесть вигибла (Фр., XIII, 1954, 36); — Чабан славний був, на вівцях знався і від всякої пошесті трави та коріння знав (Кочура, Зол. грамота, 1960, 101); На хуторі, звільненому від фашистської армії, виявилася пошесть черевного тифу (Чорн., Визвол. земля, 1959, 241); * Образно. Ніколи не забуде історія людства тих років, коли всьому світові загрожувала тлетворна пошесть німецького фашизму (Донч., VI, 1957, 587); *У порівн. — Скажи, Свириде Яковлевичу, як ти дочекався такої ганьби? Як ти дожився до чуда? — Кульницький, не мигаючи, пильно дивиться на Мірошниченка. — Воно прийшло, мов пошесть (Стельмах, II, 1962, 321); // перен. Лихо, біда; напасть. Некрутація [рекрутчина] — це була найстрашніша пошесть Гуцульщини (Хотк., II, 1966, 88).

2. перен. Явище, яке набуло великого поширення. [Печариця:] Тепер між молодими і пошесть, бачте, така… Учивсь, мов, учивсь, — треба і з людьми тим навчанням поділитись… (Мирний, V, 1955, 163); Римування, небезпечна пошесть,.. вразило й Михайлика (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 235); // Систематично повторюване явище. Якраз і я було написала до Вас листа та й спалила його, щось він мені дуже недоладним здався, — видно, то вже така пошесть була на невдалі листи (Л. Укр., V, 1956, 163).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 481.