ПОШЕ́РХНУТИ, не. Док. до ше́рхнути. Од ліктя було тіло біле, як папір, а пальці зчорніли, поморщились, пошерхли (Н.-Лев., І, 1956, 148); За цей час Сергій разюче змарнів, шкіра на обличчі пошерхла й лущилася, очі глибоко запали (Гур., Друзі.., 1959, 124); Аркадію пошерхло в роті, він не міг вимовити й слова (Коп., Десятикласники, 1938, 259); Нащо вже кукурудза тривка до безводдя і тая рідка та дрібненька вродила, ще й дозріти не встигла, а вже листя на ній пошерхло, як жерсть іржава зробилося (Мур., Бук. повість, 1959, 297).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 481.