ПОШВА́НДЯТИ, яю, яєш, док., розм. Піти куди-небудь без певної мети. Не журітесь, добродію! Усе козацтво наше укупі, ні жоден не пошвандяв нікуди; ось де вони є (Кв.-Осн., II, 1956, 161); [Кіндрат Антонович: ] А де ж Олеся? [Лукерія Степановна:] Пішла через хвіртку наниз, чогось до річки пошвандяла (Кроп., II, 1958, 337).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 480.