ПОША́РПАТИ, аю, аєш, док., перех.

1. Подерти, пошматувати (одяг, папір, книжку і т. ін.). Голодне товариство миттю випило воду і розхапало сухарі, аж торбинку пошарпали на шматки (Стор., І, 1957, 391); Була хвиля, коли хотіла [пані Міхонська] зараз же розірвати письмо, прочитати, пошарпати на куснички (Фр., III, 1950, 439); * Образно. Ні, то сміявся не хлопчик-поводар, то сміялася його устами вся громада,.. що продала свою совість за чотири цебри, обікрала, знищила, пошарпала долю сироти (Л. Янов., І, 1959, 306).

2. Обтріпати, пошкодити (про вітер, дощ, негоду і т. ін.). На горищі загупав ногами батько. Мабуть, лагодить острішок, що його пошарпав вітер (Чорн., Визвол. земля, 1950, 8); Школо моя! Радість моя! Невпізнанною зробили тебе роки, пошарпали тебе негоди (Збан., Малин. дзвін, 1958, 3).

3. перен., розм. Завдати матеріальних збитків; пограбувати. Марусяк.. ограбував пару менших дворів, війта одного пошарпав (Хотк., II, 1966, 180); // Учинити набіг, збройний напад на кого-, що-небудь. — Що ж, Іване, — сказав тихо Підіпригора, — може, татарву пошарпаємо? .. — Ні! Без повеління гетьманового таке чинити не слід (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 178); — Здається, наше панство трохи пошарпало його хутір? — спитав Потоцький (Тулуб, Людолови, І, 1957, 271).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 480.