ПОЧЕ́ПЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до почепи́ти. В одній руці на пальцях статуї був почеплений золотий вінець з здорових алмазів, ізумрудів, сапфірів, топазів та яхонтів (Н.-Лев., III, 1956, 302); Вгорі на стінах висіли зелені гірлянди з сосни і через хату попід стелю, навхрест з кутка в куток, теж висіли двома пишними разками, і на них ще червоні папірці були почеплені (Головко, II, 1957, 104).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 466.