ПОЧАКЛУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., над ким-чим і без додатка. Чаклувати якийсь час; // перен. Зробити що-небудь незрозуміле для невтаємничених. Ну, думали, пропала гармошка. А він висушив її, почаклував над нею, пошептав, помацав, — і знову заспівала в його руках, як та сопілочка в пастушки рано-вранці на царині (Тют., Вир, 1964, 208); Почаклувала [мати] у пічурці, подула голосно, в попелі знайомо блиснула жаринка (Збан., Єдина, 1959, 13).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 463.