ПОЦІ́ННО, розм. Присл. до поці́нний. Торік повертався я з Деркачівського ярмарку, і так мені тим разом пощастилося, що я і своє добро спродав, і покупив, що мені треба, поцінно (Вовчок, VI, 1956, 292); Ліс — це зайві клопоти. Краще його продати одразу на корені, щоб не морочить собі голову. Продати поцінно, а грошики покласти у банк на проценти (Шиян, Гроза.., 1956, 195); // у знач. присудк. сл. Всилу додержались, поки робота Знову у полі відкрилась; Стало поцінно, лину́ла голота (Манж., Тв., 1955, 55).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 461.