ПОЦІЛУВА́ТИСЯ, у́юся, у́єшся. Док. до цілува́тися. Він тричі, як перед говінням, поцілувався з нею, приклав холодні губи до чола дитини (Коцюб., II, 1955, 103); Давні знайомі аж поцілувалися на радощах (Мак., Вибр., 1954, 337); У хвилину затишшя перев’язали товаришеві рани, поцілувалися на щастя, хоч ніхто не сподівався лишитися живим (Ю. Янов., II, 1954, 137).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 461.