ПОЦЬВО́ХКУВАТИ, ую, уєш, недок., перех. і неперех., розм. Цьвохкати злегка або час від часу. До схід сонця підняв Гаркуша людей на сінокіс. Ходив у загорожі, весело поцьвохкував строковичок по п’ятах (Гончар, Таврія, 1952, 215); Він стомлено чвалав за худобою, поцьвохкував батогом, ковтав густу руду пилюку (Збан., Сеспель, 1961, 423).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 463.