ПОЦМО́КУВАТИ, ую, уєш, недок., перех. і неперех., розм. Цмокати стиха або час від часу. Він прижмурював очі, поцмокував ротом, трусив животом, а його ноги.. незграбно тупцяли на однім місці (Коцюб., II, 1955, 348); Під час останнього огляду головний лікар задоволено поцмокував язиком, потім пообіцяв виписати його через п’ять днів (Збан., Переджнив’я, 1955, 153).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 462.