ПОЦВЯХО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до поцвяхува́ти. * Образно. Навкруги була глибока темрява, поцвяхована згори волохатими зірками (Гуц., Скупана.., 1965, 73); // поцвяхо́вано, безос. присудк. сл. Старі, але міцні двері з вилежаного дуба взято на залізні болти, поцвяховано великими вухналями з гранчастою голівкою (Кучер, Прощай.., 1957, 130).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 460.