ПОХІТЛИ́ВІСТЬ, вості, ж. Властивість за знач. похітли́вий. Лаура звикла до такої поведінки свого чоловіка — до його мовчазної похітливості, до грубих ласк (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 223); Свою моральну розбещеність, похітливість Бичок [персонаж драми «Глитай, або ж павук» М. Кропивницького] прикриває удаваною турботою про Олену та її матір (Іст. укр. літ., І, 1954, 434).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 450.