ПОХУ́ХАТИ, аю, аєш, док., неперех. і рідко перех., розм. Те саме, що поху́кати. — Дай я тобі руки похухаю. Померзли, мабуть? — І вуйко Юра почав хухати Василькові на руки (Турч., Зорі.., 1950, 176).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 460.