ПОХРО́ПУВАННЯ, я, с. Дія за знач. похро́пувати і звуки, утворювані цією дією. Прислухався [Микола] до ночі, але, окрім похропування Кесаря та монотонного жаб’ячого кумкання, нічого не чув (Збан., Курил. о-ви, 1963, 76).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 459.