ПОХРИ́ПЛИЙ, а, е.

1. Дієпр. акт. мин. ч. до похри́пнути. Нарешті служба скінчилася. Нарешті! Похриплі дяки ходили, роззявивши роти (Хотк., II, 1966, 69); З ранку до ночі горлають водоноси,.. перегукуються похриплі наймачі, гомонить безкрає заробітчанське море… (Гончар, І, 1959, 37).

2. у знач. прикм. Який втратив звучність, дзвінкість; хриплий. Там, де баби кричали похриплими голосами: «Сластьони, сластьони!», тхнуло перегорілою олією (Панч, На калин. мості, 1965, 21).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 459.