ПОХРЕСТИ́ТИ, ещу́, е́стиш, док., перех.

1. Охрестити (у 1 знач.) всіх або багатьох. — Похрестив князь своїх дванадцять синів (Загреб., Диво, 1968, 112).

2. Те саме, що охрести́ти 1 (про когось одного). Ходила за меншою баришнею невеличка дівчинка — сирота Уляна, дочка того самого Хрещеника, що генерал, — нехай царствує! — похрестив (Мирний, II, 1954, 98).

3. також без додатка, розм. Перехрестити, зробити знак хреста (кілька разів). Тіш мене: занедужала я, На хвилинку не знаю спокою; Похрести, як бувало малою, Колиши мене, ненько моя! (Граб., І, 1959, 484); Поклалася [Настя] в ліжко, похрестила подушку (Вас., І, 1959, 219).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 458.