ПОХМІ́ЛЬНИЙ, а, е.

1. У стані похмілля (у 1 знач.). — Яка я, по-твоєму, людина? — Похмільна, — позіхнувши, відповіла Саша (Горький, II, перекл. Ковганюка, 1952, 452); // Власт. станові похмілля. Гаврило у похмільнім неспокої Стежками мандрував до Борової (Рильський, II, 1956, 81).

2. Стос. до похмілля (у 2 знач.). Семен їв, як звичайно, мовчки, але похмільна чарочка дражнила язика до розмови (Л. Укр., III, 1952, 668).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 452.