ПОХМУ́РНИЙ, а, е, заст. Похмурий. Темна та похмурна Із неба зслизла чорна ніч (Котл., І, 1952, 124); Батько усе ходив по дорогах і вертався сивіший та похмурніший (Вовчок, І, 1955, 242); — Похмурна, похмурна година! — каже сам собі Шрам. — Не така ще, як тобі здається, — сказав Сомко (П. Куліш, Вибр., 1969, 155).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 453.