ПОХЛИ́ПУВАТИ, ую, уєш, недок., розм. Хлипати час від часу або стиха. Дівчинка закричала ще дужче.. Потім взяла [бабусю] міцно за руку і пішла за нею, гордо піднявши голову і блаженно похлипуючи (Тют., Вир, 1964, 161).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 450.