ПО́ХИБКА, и, ж.

1. розм. Помилка, промах, недогляд у чому-небудь. Найменша похибка, найменша слабість Чуття і волі знівечити може Плід довголітньої його покути (Фр., X, 1954, 404); — Бувають похибки в житті, — додав ще [зять], — котрих не можна вже більше ніколи поправити, а такою похибкою.. був його зв’язок з Оленою (Коб., II, 1956, 320); Найдрібніша похибка лікаря може урвати комусь життя (Шовк., Людина.., 1962, 296).

2. спец. У математиці — різниця між точною величиною чого-небудь і величиною, знайденою при вимірюванні; погрішність. Абсолютна похибка; Відносна похибка; // Неправильність, неточність, відхилення від норми в роботі якогось механізму, пристрою і т. ін. За нормами похибка лічильника не повинна перевищувати ±1% (Монтаж і ремонт.., 1956, 153).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 445.