ПОФОРТУ́НИТИ, ить, док., безос., кому, також з інфін., розм. Те саме, що пощасти́ти. Чи ж пофортунить йому десь там на чужині? Чужий світ не дасть добра (Цюпа, Назустріч.., 1958, 41); Після того, як йому пофортунило прибрати до рук того абата Данила, вкритий туманом виднокруг пояснішав… (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 612).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 442.