ПОТІ́ШНИК, а, ч., заст. Розважальник. Вже не чутно тут було величальних погуків, завмерли бучні співи, не викаблучувалися блазні й потішники (Загреб., Диво, 1968, 324);

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 412.