ПО́ТЯГ1, у, ч.
1. до чого, з інфін. Настійне прагнення до чого-небудь, сильна внутрішня потреба робити щось, бути десь. Багато дум тривожило молоду Радюкову голову в тій хатині! І він почував у собі силу й потяг до того, щоб розкинуть свої думи між людьми (Н.-Лев., І, 1956, 448); Тихий океан перестав для нього бути вільним і чистим океаном його молодості.., — проте Дорошенко почуває й зараз непереборний потяг бути там (Гончар, Тронка, 1963, 214); Мати померла, і Оксен зовсім втратив потяг до рідного дворища (Тют., Вир, 1964, 74); // Велика зацікавленість чим-небудь. Змалку відчував Тарас великий потяг до мистецтва (Слово про Кобзаря, 1961, 19).
2. до кого. Посилена, непереборна схильність до кого-небудь, настійна потреба спілкуватися з певною особою. З тієї хвилини, коли він.. відчув, що у своїй безпорадності вона шукає опору навіть у нього, щось буквально поробилося з Бронком. Відчував потяг до Ольги Річинської (Вільде, Сестри.., 1958, 563); Вона відзначила, що кум Антін має великий потяг до дітей (Чорн., Визвол. земля, 1950, 146); Після цієї розмови у них [Хоми та Люби] майже зразу виник потяг одного до одного (Горький, II, перекл. Ковганюка, 1952, 385).
3. псих., фізіол. Напівсвідоме, інстинктивне прагнення до чого-небудь. В процесі історичного розвитку людства значна частина тваринних інстинктивних потягів трансформувалась у людські жадання (Наука.., 7, 1971, 36); — Ви знаєте, що таке ностальгія? Це — хвороба. Це — хворобливий потяг, болюча туга за рідним краєм (Донч., II, 1956, 99); Він просто йшов, не думаючи ні про що, і тільки якийсь підсвідомий потяг вивів його крізь широко розчинені ворота на вулицю (Голов., Тополя.., 1965, 449).
ПО́ТЯГ2, а, ч., заст., поет. Поїзд (у 1 знач.). Погрюкуючи та мигтячи осяяними вікнами, промчався потяг, перепиняючи Свиридові дорогу (Коцюб., І, 1955, 145); До станції приповз довгий товаровий потяг (Досв., Вибр., 1959, 35); Біжать десь потяги й мостами гримлять прощально раз у раз… (Сос., І, 1957, 435).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 435 - 436.