ПОТЮПА́ЧИТИ, чу, чиш, док., розм. Те саме, що потю́пати. Загін потюпачив до центру села (Гончар, II, 1959, 12); Сивоок.. похмуро потюпачив слідом за возом (Загреб., Диво, 1968, 158).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 435.