ПОТУСКНІ́ТИ, і́є і ПОТУ́СКНУТИ, не, рідко. Док. до тускні́ти, ту́скнути. Уже в неї очі від безсонних нічок потускніли, личко поблідло-пожовкло (Мирний, III, 1954, 385); Гранітні сходи залишилися недоторканими, тільки блиску на них вже не стало, ніби потускніли і зістарилися вони за ці два роки горя (Собко, Зор. крила, 1950, 328); — Нехай сонечко на мене не світить, нехай місяць для мене потускне (Кв.-Осн., II, 1956, 439).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 435.