Про УКРЛІТ.ORG

потрійний

ПОТРІ́ЙНИЙ, а, е.

1. Який складається з трьох однорідних або подібних частин, предметів, елементів і т. ін. Війт намотав на ноги потрійні онучі, обувся в шкіряні ходаки (Фр., II, 1950, 33); Розсипавшись і вирівнявшись в потрійний ланцюг, полем рушила [фашистська піхота] на партизанів (Збан., Таємниця.., 1971, 299); Потрійна ляхівка вживається як узор у жіночих сорочках, скатертях, рушниках (Укр. нар. худ. вишив., 1958, 28); // Який здійснюється, відбувається, повторюється тричі. Жде [робітник] потрійного дзвінка, хвилі, коли йому звелять вилізати наверх (Фр., IV, 1950, 28); [Мессія (до учеників):] Ви спите? Не спіть! моя душа смутна до смерті! [Міріам:] Каміння у пустині одкликалось потрійною луною, але сі не обізвуться, ні, дарма надія! (Л. Укр., II, 1951, 120); // Який роблять у три прийоми. Потрійне схрещування; Потрійний стрибок; // Який є наслідком триразової дії. Знаменито варить [Тоська] потрійну юшку з носарів та пшоняну кашу з таранею (Смолич, Мир.., 1958, 35).

Потрі́йне підборі́ддя — підборіддя з двома товстими складками шкіри під ним.

∆ Потрі́йний спирт; Потрі́йна горі́лка — спирт, горілка, одержані триразовою перегонкою.

2. Який виявляється у трьох видах, формах; який стосується трьох аспектів певної справи, явища; троякий. [Кассандра:] Мій брате, се була б потрійна зрада — себе самої, правди і лідійців, бо я отим одним-єдиним словом погнала б на погибель ціле військо (Л. Укр., II, 1951, 282).

3. Утричі більший або сильніший. З ним [словом] збратаються в темниці Гіркий жаль і тяжка туга, І тоді потрійна стане І страшна його потуга (Л. Укр., І, 1951, 385); Час, всупереч фізичному правилу, яке наказувало йому бути рівномірним, гнав тепер з подвійною, потрійною швидкістю (Вільде, Повнол. діти, 1960, 305); Якщо рослини в рядах розміщені нерівномірно, то треба мати потрійний запас рослин, бо частина їх випаде, частину буде знищено машинами, шкідниками та хворобами (Хлібороб Укр., 5, 1968, 19).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 425.

вгору