ПОТРИВО́ЖИТИ, жу, жиш, док., перех.

1. Ви́кликати тривогу, неспокій у кого-небудь, схвилювати когось; занепокоїти. Марусі сказали про смерть опришка не скоро по тім, як видужала. Боялися потривожити (Хотк., II, 1966, 295); Та біля тебе стане насторожі, Як вірний друг, моя любов жива. Вона тебе нічим не потривожить, Хіба промовить вдячності слова (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 140).

2. Порушити чий-небудь спокій, перешкодити чиємусь відпочинкові і т. ін. — Вибачте, що я от потривожила вас серед ночі, але не моя в тім хіть, бо не по своїй волі знайшлася я у вашій хаті (Хотк., II, 1966, 175); // Вивести з певного стану, відірвати від якогось заняття. Довго сиділи дівчата засмучені, мовчазні. Їх потривожив стукіт у двері (Хижняк, Тамара, 1959, 58); // Завдати фізичного болю. Боженко вмирав. Хлопці несли його обережно,.. боячись потривожити умираючого командира (Довж., І, 1958, 209); // Сполохати, зігнавши, піднявши з місця (про птахів, звірів і т. ін.). Дмитро підійшов до берега .. Це не потривожило свійських качок, які спокійно в’юнили своє безконечне коло (Стельмах, II, 1962, 339); // у сполуч. із сл. спокій, сон, тиша і т. ін. Порушити, перервати. Хряскіт розбитої чаші тільки на мить потривожив спокій півтемних зал (Донч., III, 1956, 62); Голобородько прийшов, щоб розбудити Харкевича, але намагався ступати навшпиньках, наче боявся потривожити його сон (Голов., Тополя.., 1965, 107); // Порушити попередній порядок або нерухомість чого-небудь, зрушити щось з місця. Потривожити папери на столі.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 423.