ПОТО́МУ, присл., розм.

1. Те саме, що по́тім 1. Ловив [Андрій] вухом той клик машини довго, уважно, наче боявся пропустити з нього хоч одну мить. Потому обернувся до жінки, весь сяючий (Коцюб., II, 1955, 39); І як віковий дуб — довго тримається під напором бурі,.. але валиться потому з гуркотом, вивертаючи землю, — так похилився Марусяк (Хотк., II, 1966, 210); Принесла [бабуся] з сіней і виставила на стіл велику полив’яну миску, виповнену червоними квашеними помідорами. Потому сіла чистити картоплю (Коз., Листи.., 1967, 63).

2. Те саме, що поготі́в. Тепер вітрів нема, а там і потому (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 415.