ПОТЕ́РТИСЯ, тру́ся, тре́шся, док.

1. Торкаючись, притискаючись до кого-, чого-небудь, тертися якийсь час. До діда придибав чорногуз, залопотів здоровим крилом, потерся об його ногу (Стельмах, Хліб.., 1959, 437); Мій швидконогий рисак Меркурій потерся головою об моє плече, випрошуючи собі цукру чи шматочок хліба (Збан., Ліс. красуня, 1955, 57).

2. Стати потертим, дістати пошкодження шкіри (про руки, ноги).

3. Попсуватися від тривалого користування; // Стати витертим, зношеним (про одяг).

4. Подрібнитися внаслідок тертя.

5. перен., фам. Пожити, побути якийсь час серед людей, у певному людському середовищі. — Про тих уже, що назавжди залишаються на шахті чи на заводі, немає що й казати, одне слово — робітничий клас. Але й ті навіть, що тільки потруться серед робітників, пороблять зиму, чи що, та й додому — таки на свій наділ, — і ті вже вертаються на село не тими, що з дому йшли. Не ті вже й думки в них у голові (Головко, II, 1957, 201); — Ну, й насобачився ж ти від попа, — пирхнув Дмитро. — Біля кого потрешся, від того, значить, і наберешся, — смиренно відповів Варивон (Стельмах, II, 1962, 271).

◊ Поте́ртися між людьми́ — якийсь час спілкуватися, вступати в стосунки з різними людьми. — Таж певно хлопцеві найкраще молодому Ума набратися, потершись між людьми, — Суддя відказує (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 104).

6. розм. Якийсь час виявляти нерішучість, ніяковість; м’ятися. Старости потерлись, пом’ялись, а з хати не йдуть, мов ще чого ждуть (Укр.. казки, легенди.., 1957, 395); Він довго й не сперечавсь, потерся, пом’явся та й мусив доставать гроші (Н.-Лев., І, 1956, 385).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 405.